Київ — столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, в північній Наддніпрящині. Провідний політичний, соціально-економічний та науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця в складі України і адміністративний центр Київської області. Населення складає 2 785 131 (1.01.2010), площа — 839 км². Разом з передмістями утворює Київську агломерацію із сукупним населенням понад 5 млн мешканців.

Київ
Coat of arms of Kiev.svg Flag of Kiev.svg
Герб Києва Прапор Києва
Вид на Софійський собор
Вид на Софійський собор
Населення 2 782 336  (1 грудня 2009)
Площа 839 км²
Поштові індекси 01000—06999

Етимологія

Назва міста походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, які, згідно з традиційними легендами, вважаються засновниками Києва. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість временних літ»

«Быша три братья единому имя Кий, а другому Щек, а третьему Хорив и сестра их Лыбедь. Седяше Кий на горе, идеже ныне оувоз Боричев, а Щек седяше на горе, идеже ныне зовется Щековица, а Хорив на третьей горе, от него же прозвася Хоревица, и створиша град, во имя брата своего старейшего и нарекоша имя ему Киев. И бяше около града лес и бор велик, и бяху ловяща зверь, бяху мужи мудры и смыслени, и нарицахуся Поляне, от них же суть Поляне в Киеве и до сего дня».

У слов'янських мовах значно варіюється друга голосна в назві цього міста, що в деяких випадках зумовлено особливостями утворення в даній мові присвійного прикметника від імені Кий. Наприклад, у російській мові Киев, у польській Kijów (читається «кіюв»), у сербській та хорватській Kijev тощо. Щодо неслов'янських мов, то історично склалося так, що назва приходила в ці мови через російську, тому здебільшого маємо там голосний звук, близький до е: англійське Kiev, німецьке Kiew тощо. Проте після здобуття Україною незалежності з'явилася тенденція вживання в назвах українських міст іноземними мовами української основи, а не російської. Особливо це стосується англійської мови, яка реально найбільш використовується як міжнародна. Так слово Kyiv все частіше вживається як англійський еквівалент слова Київ.

Аргументи за збереження традиційної назви Kiev:

  • українці не повинні втручатись у норми англійської мови;
  • назва Kyiv не зрозуміла для англомовних людей;
  • англомовним людям важко зрозуміти, як читається набір літер Kyiv.

Аргументи за впровадження нової назви Kyiv:

  • оскільки англійська мова виконує роль міжнародної, то вона повинна миритися з тим, що її норми можуть змінюватися на вимогу не тільки її носіїв;
  • напис Kyiv найбільш чітко передає правильну вимову мовою оригіналу, що корисно для взаємного розуміння при незнанні відповідних мов;
  • назва Kiev походить від російської назви, чим підкреслює колишню залежність України від Росії, і це принизливо.

Географія

Вид на низинну частину правобережного Києва
На передньму плані — Поділ (ліворуч) та Рибальський острів (праворуч, віддалік), на обрії — Оболонь

Розташування

Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся і лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа міста 836 км2. Довжина вздовж берега — понад 20 км. Рельєф Києва сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 метрів над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Клімат

Клімат помірно-континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −5,5 °C, липня +19,2 °C. Абсолютний мінімум — −32.2 °C (лютий 1929), абсолютний максимум — +39,9 °C (серпень 1898). Середньорічна кількість опадів — 649 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум — на жовтень (35 мм). Взимку у Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву у лютому 20 см, максимальна — 440 см.

Середньорічна загальна хмарність — 6,4 бали, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум — на серпень (4,8). Середня вологість повітря — від 64% (травень) до 85% (листопад).

Клімат Києва
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 11,1 17,3 22,4 29,1 33,6 35,0 39,4 39,9 33,8 29,5 23,2 14,7 39,9
Середній максимум, °C −1,5 −0,2 5 13,7 20,4 23,5 24,5 24,1 18,6 12,1 4,5 0,4 12,1
Середня температура, °C −4,3 −3,3 1,3 8,9 15,1 18,3 19,5 18,9 13,8 7,9 1,8 −2 8,0
Середній мінімум, °C −6,8 −5,9 −1,7 4,9 10,6 14 15,3 14,6 9,9 4,6 −0,3 −4,2 4,6
Абсолютний мінімум, °C −31,1 −32,2 −24,9 −10,4 −2,4 2,4 5,8 3,3 −2,9 −17,8 −21,9 −30 −32,2
Норма опадів, мм 38 37 36 49 53 75 85 56 58 37 51 46 621
Джерело: Погода і клімат(рос.)

Екологія

Ліси, парки і сади складають більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м2 зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 кв. м) Питаннями екології Києва займається Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює Прогнімак Олександр Володимирович.

Біорізноманіття

У лісопарках міста, особливо в багаторічних лісах, ще гніздиться ряд диких видів птахів, першу чергу хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди летючих мишей. Більшість цих видів занесено до Червоної книги України.

Наприклад, урочище «Лиса гора» — фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглись види, занесені до Червоної книги — чорний аполон, махаон, голуб'янка Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечорниця. У межах міста ще зустрічаються поселення бобрів, відносно нещодавно ще зустрічалась видра (можливо вона мешкає в межах міста і зараз).

Важливу роль в збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут не тільки гніздяться десятки видів птахів, але й відмічаються тисячні скупчення останніх в період перельотів та зимівль. Причому не рідко це рідкісні види. Так, в період весняної міграції, навпроти житлового масиву Оболонь в 1994 році спостерігались скупчення гоголя до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі, декілька років тому, зимувало до двох десятків орланів-білохвостів (в Україні їх гніздиться не більше 20 пар та зимує до 200 особин). Значну цінність мають малі річки та природні ділянки заплав.

Середньовіччя

За даними археології міське поселення в Києві виникло наприкінці 5 століття. Літописні свідчення пов'язують його появу із діяльністю напівлегендарного князя Кия. Впродовж 8 століття — першої половини 10 століття місто було центром полянського племінного союзу, а з 882 року, після завоювання його варягами, стало столицею Руської держави. Київ знаходився на торговельному «шляху з варяг у греки», що зв'язував Східну Європу із країнами акваторій Балтійського та Чорного морів. Після хрещення Русі 988 року, місто перетворилося на один з найбільших європейських центрів християнства. За правління великих князів Володимира Святого та Ярослава Мудрого територія Києва зросла втричі. На середину 12 століття в ньому проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів та бібліотека. Найкращі споруди міста були збудовані у візантійському стилі. Символами Києва були головна міська брама Золоті ворота, головна кафедра Київської митрополії Софійський собор, старовинна Десятинна церква та золотоверхий Михайлівський собор.

Княжий Київ
Kiev основатели города.jpg Kyiv Golden Gate - 011.jpg Klosterkirche St Michael.JPG Chrám svaté Sofie (Kyjev).jpg
Кий, Щек, Хорив і Либідь
Золоті Ворота
Михайлівський собор
Софійський собор

З другої половини 12 століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста 1169 року, здійснене князем Андрієм Боголюбським, володарем півінчно-східного Володимиро-Суздальського князівства. Незважаючи на це, до середини 13 століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. 1240 року місто завоювали війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.

До середини 14 століття Київ був васалом Золотої орди, столицею Київського князівства. 1363 року його захопив Гедимін, правитель Великого князівства Литовського, і приєднав до свої держави. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року, місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Александр Ягеллончик надав Києву права самоуправління. Наприкінці 15 століття в місті існував Київський замок, резиденція київських воєвод, та Київська ратуша, місце засідань київського магістрату. 1596 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Литвою і Польщею, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони.

Протягом 14 — 18 століть Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах християнського та мусульманського світів. Місто неодноразово ставало жертвою татарських набігів, найбільші з яких були здійснені 1416 і 1482 року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах козацтва. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року, в результаті Хмельниччини, увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті знаходилася резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум,який 1659 року отримав статус академії.

Козацький Київ
Petro Mohyla- big.jpg Saint Sophia Cathedral 2006, Kyiv.jpg Kyiv Pechersk Lavra.jpg Portret Mazepa.jpg
митрополит П.Могила
Софійська дзвіниця
Успенський собор
гетьман І.Мазепа

Після Переяславського союзу 1654 року, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Київ став резиденцією московських воєвод. 1667 року, в результаті підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку 18 століття було завершено будівництво Печерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до Козелеця. 1708 року місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. Після скасування автономії Війська Запорозького 1782 року, Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.

Нова і новітня доба

  • У XIX ст. — торговельний центр (Контрактові ярмарки), осередок українського духовного і політичного життя
  • Наприкінці XVIII століття з'явилися дерев'яні будівлі в Хрещатій долині (сучасний Хрещатик), по покритих лісом схилах якої протікав невеликий струмок. З другої половини XIX століття Хрещатик — головна вулиця міста.

У часи визвольних змагань Київ став центром боротьби українського народу за поновлення та захисту державності. Хоча станом на 1917 рік українці складали меншість населення Києва (близько 16,4%), українська інтелігенція розглядала Київ як центр українського культурного життя. 3—7 березня 1917р., після падіння царського режиму, у Києві була створена Українська Центральна Рада. 20 листопада 1917 року вона видала III Універсалу, проголосивши Українську народну республіку, а Київ — її столицею. 8 лютого 1918 року Києвом оволоділи більшовицькі загони Муравйова, вчинили криваву різанину. Проте після укладання Берестейського миру місто визволили війська Центральних держав, які повернули його Центральній Раді.

29 квітня 1918 р., заручившись підтримкою німецьких військових властей, Павло Скоропадський вчинив державний переворот і усунув УЦР від влади, від цього моменту і до 14 грудня 1918 року Київ стає центром Української Держави. Після остаточної поразки Центральних держав у війні з Антантою, владу Скоропадського було повалено опозиційними до гетьмана українськими силами, і до 14 лютого 1919 у Києві базується Директорія УНР.

У лютому 1918 Київ знову зайняли більшовики. У березні 1919р. Раднарком УСРР, ВУЦВК і ЦК КП(б)У переїхали з Харкова до Києва. 30 серпня 1919р. Київ було відвойовано об'єднанням Української галицької армії та армії УНР, проте вже наступного дня, 31 серпня 1919 Київ був взятий білогвардійськими військами, очолюваними Денікіним. У грудні 1919 року Київ вкотре був захоплений більшовицькими військами. За умов радянсько-польського протистояння, Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський уклали союзний договір та розпочали контрнаступ проти більшовиків. 7 травня 1920 року Київ був відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії.

На початку 1920-х рр. було відновлено роботу комунальних мереж, трамвайного сполучення, з 1925 р. запроваджено автобусний рух. Були відбудовані основні київські підприємства: «Арсенал» (тоді — Червонопрапорнийц завод), завод кол. Гретера і Криванека (з 1922 р. — «Більшовик»), машинобудівний завод Млошевського (пізніше — завод Артема), Південноросійський машинобудівний завод (з 1924 р. — «Ленінська кузня»), цукеркова фабрика (пізніше — імені Карла Маркса). За проектом Є. Патона на руїнах Ланцюгового мосту було споруджено міст ім. Євгенії Бош. На суцільно перейменованих на честь комуністичних діячів вулицях і площах Києва споруджувалися нові пам'ятники та обеліски, характерним представником яких став монумент Карла Маркса (ск. Й.Чайков) на Радянському майдані.

1930-ті роки стали кульмінацією масових репресій, що проводилися радянською владою. Зокрема на території Києва проходили масові страти в Биківні. 1934 року, після повернення столиці до Києва, місто зазнало кардинальної перебудови. Зокрема на Михайлівській площі було знесено Михайлівський Золотоверхий монастир, на місці якого збудовано будинок ЦК КП(б)У. Було знищено також Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, барокові Богоявленський (Братський) та Микільський Воєнний собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Кирилівську дзвіницю, класицистичні храми Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги, численні церкви середини ХІХ — поч. ХХ ст. Розгром сакральних споруд супроводжувався фізичним винищуванням або засланням служителів культу усіх конфесій. Було знищено та перетворено на парк історичне кладовище на Аскольдовій могилі, зникло чимало інших визначних поховань. У цей же час було споруджено ряд адміністративних будівель, серед яких будинок Верховної Ради та будинок РНК УРСР (тепер — будинок уряду). Споруджувалися також багатоповерхові будинки з центральним опаленням, гарячим водопостачанням, ліфтами. 1935 року в Києві було запущено перший тролейбус та введено в дію першу АТС.

6 листопада Київ був відвойований радянськими військами. При цьому прагнення встигнути до «ювілейної» річниці жовтневого перевороту призвело до величезних людських втрат: здобуття Києва коштувало життя 417 тисячам бійців і командирів Червоної армії. На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. Загалом протягом воєнних років у Києві було зруйновано 940 будинків державних і громадських установ площею понад 1 млн. кв. м., 1 742 комунальних будинків житловою площею понад 1 млн. кв. м., 3,6 тис. приватних будинків площею до півмільйона кв. м; знищені всі мости через Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство.

Майдан Незалежності — головна площа Києва

Перші повоєнні роки поначені інтенсивною відбудовою зруйнованого міста. У січні 1944 р. до столиці УРСР повернулися керівні державні і партійні установи, протягом 1943—45 рр. було відбудовано 552 тис. кв. м. житла. Повністю було оновлено вулицю Хрещатик. 1948 року було завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, у 1949 році — споруджено Дарницький залізничний міст та міст ім. Є.Патона, розпочалося будівництво метрополітену. Розвивався промисловий і науковий потенціал міста, саме в Києві 1950 року була створена перша в СРСР ЕОМ — МЕСМ, а в 1951 р. розпочав віщання перший в Україні телевізійний центр.

У 1960-ті років різко прискорилися урбанізаційні процеси, завдяки чому з 1959 по 1979рр. загальна кількість постійних жителів Києва зросла з 1,09 до 2,12 млн. чоловік. 1960 р. в Києві пущена до ладу перша ділянка метрополітену. В ці роки були зведені нові житлові масиви на лівому березі Дніпра — Русанівка, Березняки, Воскресенка, Лівобережний, Комсомольський, Лісовий, Райдужний, пізніше — Вигурівщина-Троєщина, Харківський, Осокорки та Позняки. Паралельно поширювалася мережа вищих навчальних закладів, створювалися нові культурні осередки (зокрема, Театр драми і комедії та Молодіжний театр), музеї, серед яких Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музею історії Великої Вітчизняної війни з 62-метровою статуєю Батьківщини-матері.

Разом з тим з середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв'язнів на Україну почалося лише за часів перебудови після 1986 року.

Наш час

У 1991 році Київ став столицею незалежної України, проте в місті досить важко впроваджувались позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. В цей час було добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

Ще у 1980-х, з розвитком комерційних відносин, з'явилися нові організовані бандитські угруповання — так званий рекет. Після цього у місті почали відбуватися перестрілки через розподіл сфер впливу. Така форма організованої злочинності масово існувала до середини 1990-х.

З 1991 року в Києві розпочала діяльність релігійна організація «Біле братство». Широко використовуючи друковану продукцію та психологічний вплив, її керівництво залучало до своїх лав сотні прихильників і нагнітало напругу у суспільстві. 10 листопада 1993 року представники секти захопили Софійський собор і намагалися здійснити самоспалення, але їм перешкодила міліція.

Правителі Київа

Князі Київа

Володимир I Святославович із синами, Борисом і Глібом
  • Володимир I Святославович із синами, Борисом і Глібом
  • Кий, Щек і Хорив
  • Аскольд і Дір — 864—882
  • Олег Віщий — 879—912
  • Ігор Рюрикович — 913—945
  • Ольга (княгиня) — 945—957
  • Святослав I — 957—972
  • Ярополк Святославович — 972—978
  • Володимир I Святославович (Хреститель) — 978—1015
  • Святополк Володимирович — 1015—1016,1018—1019
  • Ярослав Мудрий — 1016—1018,1019—1054
  • Ізяслав Ярославович — 1054—1068,1069—1073,1077—1078
  • Всеслав Полоцький — 1068—1069
  • Святослав Ярославич — 1073—1076
  • Всеволод Ярославич — 1076—1077,1078—1093
  • Святополк II Ізяславич — 1093—1113
  • Володимир Мономах — 1113—1125
  • Мстислав I Володимирович (Великий) — 1125—1132
  • Ярополк Володимирович — 1132—1138
  • Всеволод II Олегович — 1139—1146
  • В'ячеслав Володимирович — 1146—1155 (тільки номінально, фактично — Ізяслав)
  • Ізяслав II Мстиславич — 1146—1149,1151—1154
  • Юрій Долгорукий — 1149—1151,1155—1157
  • Ростислав Мстиславич — 1154—1155
  • Ізяслав III Давидович — 1157
  • Мстислав II Ізяславич — 1157—1169

Бургомістри Київа

Вперше вибрання бургомістра відбулось в 1835 р.:

  • Демидов Павло Павлович - 1871—1875
  • Густав Ейсман
  • Ренненкампф Микола Карлович - 1875—1879
  • Толлі Іван Андрійович
  • Сольський Степан Михайлович - 1887—1900
  • Проценко Василій Миколайович - 1900—1905
  • Дяків Іполіт Миколайович - 1906—1916
  • Бурчак Федір Степанович (у минулому — заступник Дякова)
  • Рябцев Євгеній Петрович
  • Іванів Андрій Васильович
  • Бубнів Андрій Олексійович — репресований у 1940 р.
  • Дяків Іполіт Миколайович (1919, повторно, денікинска окупація)

Із 1919 р. — посада бургомістра називається «голова міськради»:

  • Гамарник, Ян Борисович - 1921—1923, пізніше — кер. Політуправління Робітничо-Селянська Червона Армія, покінчив життя самогубством
  • Гринько Григорій Федорович - 1924—1925, пізніше — нарком фінансів, репресований
  • Свистун Пантелеймон Іванович - 1925—1927
  • Войцеховський, Юрій Олександрович - 1928—1932
  • Воробйов, Іван Анісимович - 1932
  • Биструків Василій - 1932—1934
  • Петрушансmкий Рафаіл Романович - 1934—1937, репресований
  • Христич Павло Демянови